Метод Бобат у лікуванні ДЦП

Історія розвитку методу Бобат

Значний внесок у розвиток методів реабілітації ДЦП внесли Берта і Карел Бобат.
Ще в 40-х роках вони почали розробляти свій підхід, який базувався на клінічних спостереженнях Берти Бобат. Їхні погляди знаходилися під впливом існуючої в той час теорії рефлекторного та ієрархічного дозрівання нервової системи.

Завдяки своїм публікаціям, лекціям та курсам, які інтенсивно проводили як вони особисто, так і їхні учні, Бобат концепція, також відома як “Нейро-розвиткова терапія” (Neuro Developmental Treatment, NDT) широко поширилася по всьому світі і мала істотний вплив на загальний розвиток принципів реабілітації дітей з ДЦП в період після другої світової війни.

Основні погляди Бобатів на моторні проблеми при ДЦП

Згідно Бобат, моторні проблеми при церебральних паралічах виникають внаслідок ураження центральної нервової системи.
При цьому:

• порушується розвиток постуральних антигравітаційних механізмів,
• сповільнюється і спотворюється нормальний моторний розвиток дитини.

Метою відновного лікування цих дітей є:

• стимуляція нормального моторного розвитку,
• профілактика виникнення контрактур і деформацій.

Сенсомоторні компоненти, на які спрямований метод Бобат

Нейророзвиткові підхід Бобатів був спрямований на компоненти, що найбільш ймовірно порушуються при ураженні ЦНС:

• м’язовий тонус,
• рефлекси,
• патологічні рухові моделі,
• постуральний контроль,
• органи почуттів,
• сприйняття та пам’ять.

Основні принципи початкового підходу Бобатів

Основою їхнього підходу було:

• застосування спеціальних положень тіла дитини,
• прийоми догляду, що контролювали сенсорні стимули до нервової системи.

Ці техніки використовувалися для:

• зниження спастики м’язів,
• зменшення патологічних рефлексів і рухових моделей,
• створення нормального м’язового тонусу,
• розвитку реакцій рівноваги та правильних рухових моделей.

Дитина була порівняно пасивним реципієнтом лікування.
Нормальна послідовність моторного розвитку вважалася ключовим теоретичним постулатом.

Як еволюціонував метод Бобат

Згодом, під впливом власного досвіду та розвитку нейрофізіології, Бобати переглянули деякі підходи.

1. Положення для подавлення патологічних рефлексів

Спочатку вони наголошували на необхідності ставити дитину в спеціальні положення.
Пізніше дійшли висновку, що:

• зниження спастики є лише тимчасовим,
• ефект не переноситься на інші рухи.

2. Ключові точки контролю

Фокус змістився на вплив під час рухової активності дитини:

• подавлення патологічних рухів,
• стимуляція правильних моделей.

3. Новий підхід до навчання контролю рухів

У своїй останній публікації (1984 р.) Бобати підкреслили:

• надмірну увагу вони приділяли автоматичним реакціям випрямлення,
• помилковою була ідея, що ці навички автоматично переноситимуться на свідомо контрольовані рухи.

Тому вони почали більше розвивати:

• можливість дитини самостійно контролювати рухи,
• особливо – рівновагу.

Вони також дійшли висновку, що:

• було помилкою суворо дотримуватися нормальної послідовності моторного розвитку.

Про автора

Тарас Волошин

Лікар-невролог Міжнародної реабілітаційної клініки Козявкіна з 2009 року. Учасник міжнародних конференцій, автор публікацій, спеціалізується на оцінці та реабілітації пацієнтів із ДЦП.