Походження та поширення кондуктивної педагогіки
Кондуктивна педагогіка була розроблена після Другої Світової Війни угорським лікарем та педагогом Андрашем Петьо (Andras Pëto). Спочатку цей підхід використовувався тільки в інституті кондуктивної педагогіки в Будапешті, який носить ім’я автора, а з часом набув популярності і став застосовуватися в багатьох країнах світу.
Основні принципи та цілі кондуктивної педагогіки
Кондуктивна педагогіка базується переважно на освітній моделі втручання та об’єднує педагогічні та реабілітаційні цілі в одній програмі.
Ця концепція спрямована на те, щоб допомогти дітям з руховими порушеннями набути «ортофункції», що визначається як здатність брати участь і функціонувати в суспільстві незважаючи на свою неповносправність.
Кондуктивна педагогіка базується на ідеї, що нервова система, незважаючи на своє пошкодження, все ж таки має можливості до формування нових нервових зв’язків.
Погляди Петьо на причини моторних порушень
На думку професора Петьо моторні порушення розвиваються не лише через ураження центральної нервової системи, але переважно через недостатність координації між різними відділами мозку та їх функціями.
Цю здатність нервової системи можна мобілізувати за допомогою відповідним чином спрямованого, активного процесу навчання.
Ортофункціонування і комплексний розвиток дитини
Кондуктивна педагогіка спрямована на різні аспекти розвитку дитини та її особистості.
Філософія ортофункціонування:
- відповідає сучасним уявленням про розвиток дитини,
- підтримує ідею існування різних шляхів для досягнення функціональних цілей,
- враховує індивідуальні можливості дитини та вплив середовища.
Роль кондуктора та принципи роботи програми
У традиційних програмах кондуктивної педагогіки в Угорщині:
- кондуктори планують і проводять програму,
- виконують водночас ролі педагога та фахівця з реабілітації,
- мають чотирирічну університетську освіту зі спеціальної педагогіки.
Групові заняття та організація процесу
При лікуванні ДЦП заняття проводяться у спеціалізованих групах 10–25 дітей, з подібною патологією. Діти працюють разом, спостерігають один за одним та мотивують одне одного. Кондуктори забезпечують керування групою, емоційну підтримку, мотивуюче середовище.
Структура програми занять
Заняття структуровані та відповідають розробленій програмі. Вона включає блоки з комплексами вправ та педагогічні заняття в ігровій формі.
Комплекси вправ підбираються з урахуванням:
- характеру патології,
- рухових можливостей дитини,
- інтелектуального рівня.
Усі вправи базуються на фізіологічних рухах.
Використання обладнання та вправ
До комплексу входять вправи:
- з предметами та спортивним інвентарем,
- з м’ячем,
- на сходах,
- на гімнастичній лавці,
- з гімнастичною палицею.
Також застосовуються:
- ходьба з ускладненими завданнями,
- вправи біля шведської стінки.
Використовується спеціальне меблеве обладнання:
- драбинки,
- столи,
- бокси,
виготовлені з дерев’яних заокруглених планок.
Роль ритму та “ритмічного наміру”
Під час занять застосовують ритм і пісні в техніці «ритмічний намір» (rhythmical intention). Це:
- словесні ритмічні інструкції під час виконання завдань,
- ритмічний супровід рухів, що допомагає навчанням і мотивації,
- засіб привернути увагу до конкретного руху.
Мотивація дитини та значення активної участі
Ефективність залежить значною мірою від мотивації дитини. Діти з ДЦП часто пасивні.
Метод кондуктивної педагогіки передбачає:
- активну участь дитини в подоланні труднощів,
- розвиток самооцінки завдяки правильно поставленій меті,
- безперервну участь у різних видах діяльності,
- навчання мисленню і діям у різних ситуаціях.
Кожен, навіть маленький успіх, отримує позитивну підтримку та заохочення.
Джерела
Ця інформація підготовлена на основі матеріалів:
Про автора
Анна Кушнір
Лікар-педіатр, старший науковий співробітник. Спеціалізується на клінічних дослідженнях у дитячій реабілітації. Член Європейської та Американської академій з вивчення ДЦП і дитячої інвалідності.